Чим прикрашали різдвяну ялинку у дореволюційній Україні?

Ошатно прикрашена ялинка – один з основних символів різдвяних та новорічних свят. Аромат хвої та сяйво різнокольорових гірлянд наповнює кімнату приємною атмосферою. Присутність хвойної красуні зараз здається само собою зрозумілим, але так було не завжди. Ми в Joy-pup розповімо, звідки пішов звичай ставити ялинку і чим прикрашали її наші предки.

Історія різдвяної ялинки

Звичай ставити ялинку на зимові свята пов’язаний із культом дерева у міфології. Кілька століть тому вічнозелені рослини були символом родючості та життєвої сили у язичницьких культурах. Культ шанування рослин був поширений до появи християнства. Для наших пращурів гілки хвої символізували вічне життя, їх розвішували в оселі під час зимового сонцестояння. Прикрашаючи хвойне дерево, вони таким чином задобрювали духів.

Наприкінці Середньовіччя змішалися язичницькі та християнські елементи. Як ялинка перетворилася на різдвяне дерево, точно не встановлено, але відомо, що це сталося на території Німеччини. Із цього приводу існує кілька думок.

Одна з легенд розповідає про ченця Боніфація, який вважається “апостолом германців”. Під час проповіді язичникам про Різдво він зрубав дуб, якому вони поклонялися, щоб довести, що він не має магічної сили. Але дуб, падаючи, повалив усі дерева навколо, окрім ялинки. І тут святий Боніфацій вигукнув: “Нехай це дерево буде символом Христа!”

Згідно з іншою думкою, ялина стала різдвяним деревом завдяки реформатору, засновнику німецького протестантизму Мартіну Лютеру. Увечері, проходячи через сосновий бір, він раптом подивився на небо. Богослов побачив прекрасну картину – сяючі, як діаманти, міріади зірок, “заплутаних” у гілках ялинових дерев. Це видовище його вразило і нагадало різдвяну ніч у Віфлеємі, коли народився Ісус Христос. Мартін Лютер оголосив різдвяну ялинку символом християнського свята протестантів. Йому приписують звичай ставити різдвяну ялинку в будинку на Святвечір і прикріплювати до гілок запалені свічки.

У 15 столітті в Ризі (Латвія), наприкінці різдвяного сезону, було прийнято встановлювати ялинки на ринковій площі, прикрашати їх, а потім спалювати. У німецькому містечку Брайсгау у пекарів виникла ідея встановити різдвяну ялинку та прикрасити її імбирними пряниками, горіхами, яблуками та сухофруктами.

На початку 17 століття різдвяні ялинки прикрашали житло городян Страсбурга в Ельзасі. У кімнатах встановлювали хвойне деревце і чіпляли на нього коней із кольорового паперу, яблука, вафлі та своєрідні попередники мішури. У 18 столітті цей звичай поширився серед високопосадовців та багатих городян, оскільки на той час ялинки були дуже дорогими.

У 19 столітті Різдво стало головним німецьким сімейним святом. Спосіб життя німців відбивається в прикрасах різдвяної ялинки. На гілках висіли феї та чарівники, дракони та гноми, мішечки для іграшок, маленькі барабани, імбирні пряники та золоті янголята. Довгий час Різдво було святом, яке відзначали лише аристократи та заможні городяни.

Чим прикрашали різдвяну ялинку в Україні

В Україні звичай ставити ялинку на новорічні свята запозичили із Західної Європи. У дореволюційний період Новий рік мало хто святкував. Основними зимовими святами українців були Різдво та День Святого Василя (Маланки), оскільки всі люди були віруючими. На почесному місці ставили прообраз сучасної ялинки – солом’яного дідуха. Цей оберіг виготовляли з останніх снопів пшениці, жита чи вівса, зібраних своєму полі. До 1918 року християни всіх конфесій святкували Різдво 25 грудня.

Звичай прикрашати будинки ялиновими гілками з’явився за часів правління Петра I. Після повернення з першої подорожі Європою, Петро I видав указ, в якому змінив літочислення та дату святкування нового року. Новий рік перенесли з 1 вересня на 1 січня. Указом від 20 грудня 1699 цар вказав голосно святкувати настання нового року – прикрашати дім хвоєю, пускати ракети, запалювати вогні. Після смерті Петра I ці рекомендації були забуті, зберігшись лише в оздобленні кабаків та інших питних закладів, які перед Новим роком продовжували прикрашати ялиновими гілками.

До Києва різдвяна ялинка прийшла у 1878 році. Вона була переважно у міських садибах, а в сільських будинках на почесному місці стояв дідух. На рубежі 19-20 століть з’явилися модифікації – дідух у вигляді ялинки, а потім хвойна красуня почала з’являтися в будинках навіть небагатих сімей.

Перші різдвяні ялинки пахли не лише хвоєю. Їх прикрашали яблуками, горіхами, загорнутими у фольґу, цукерками, іграшками із тіста. У другій половині 19 століття в заможних будинках на ялинці могли красуватися скляні кулі, які привозили на замовлення з-за кордону. Такі іграшки коштували дуже дорого, зазвичай їх замовляли у Німеччині. Оскільки вони були з тонкого скла, то на шляху до замовника виріб міг розбитися.

Ялинкові прикраси у формі кулі з’явилися завдяки німецькій традиції прикрашати ялинку яблуками. За легендою, у 19 столітті, коли був неврожай яблук, у Саксонії відлили кульки зі скла на заміну яблукам.

Дореволюційна різдвяна ялинка в Україні прикрашалася залежно від матеріального становища сім’ї. У заможних сім’ях, окрім скляних куль та їстівних прикрас на ялинку чіпляли найдорожче у буквальному сенсі – коштовності та ювелірні прикраси. Також на ній красувалися стрічки, квіти, майстерно виготовлені цукерки, пряники, позолочені волоські горіхи, мандарини. У будинках простих людей на ялинку вішали горіхи, фрукти, овочі, яйця, цукрові вироби, гірлянди із родзинок та печива.

Згодом більшість прикрас люди почали робити самі, з підручних матеріалів. Так на ялинці з’явилися іграшки із соломи, картону, вати, шишок, витинанки. Верх різдвяної ялинки прикрашала вифлеємська зірка. Під ялинкою або в іншій частині будинку робили вертеп – сценку, яка відтворює народження немовляти Ісуса.

Читайте також чим прикрашали різдвяну ялинку в дореволюційній Росії.