Шишкоподібна залоза, відома також як епіфіз, – крихітна, але дуже значуща частина головного мозку. Протягом століть вона хвилювала розуми філософів, містиків та теологів. Французький мислитель Рене Декарт називав її «місцем перебування душі», проте сучасні наукові дані показують: реальна роль епіфіза набагато прозаїчніша і пов’язана з регуляцією біологічних ритмів організму і синтезом мелатоніну.
Таких висновків приходять автори дослідження, опублікованого в Journal of the History of the Neurosciences.
У XVII столітті Декарт висунув гіпотезу, згідно з якою епіфіз служить точкою дотику матеріального тіла та нематеріальної свідомості. У своїй праці “Пристрасті душі” він описував цю залозу як центр обробки відчуттів та своєрідний “командний пункт” душі. На думку філософа, саме через епіфіз відбувалося поєднання сигналів, що надходять від органів чуття. Однак розвиток нейробіології повністю спростував ці ідеї: шишкоподібна залоза не бере участі в духовних процесах і не має містичних властивостей.
Незважаючи на це, погляди Декарта мали серйозний вплив на подальші інтерпретації епіфіза. Так, наприкінці XIX століття теософ Олена Блаватська пов’язувала його з концепцією «третього ока» та Аджня-чакрою, хоча історичних підтверджень таким твердженням у стародавніх джерелах виявлено не було. Пізніше, у 1920-х роках, антропософ Рудольф Штайнер висунув ідею, що кальцифікація епіфіза нібито впливає здатність людини сприймати «вищі духовні енергії».
Сучасні дослідження дають однозначну відповідь: відкладення кальцію в епіфізі – природний віковий процес, який не має жодного відношення до духовного розвитку чи містичного досвіду. Вчені підкреслюють, що саме високий авторитет Декарта свого часу став ґрунтом для появи та поширення численних псевдонаукових та езотеричних теорій, які продовжують існувати і більш ніж через три з половиною століття.
Нагадаємо, вчені знайшли пігулку, яка зможе продовжити життя до 150 років.
Далі буде…
Коментарі можуть залишати тільки зареєстровані користувачі