Доля акторів колишніх союзних республік

Імена цих акторів свого часу знав майже кожен мешканець Радянського Союзу. Їхньої появи на екрані чекали мільйони глядачів, а слава деяких артистів вийшла далеко за межі країни. Ми в Joy-pup розповімо, як склалася доля акторів колишніх союзних республік.

Полад Бюльбюль огли 4 лютого 1945, 76 років

Талановитий актор, композитор, співак, політик родом з Азербайджану. Батько Муртуза Мамедов – народний артист СРСР, оперний співак. Мати була керівником меморіального музею. Дитинство проходило у столиці, батьки мешкали в елітному будинку серед політиків. Полад був пустотливою дитиною, як і його друг – Муслім Магомаєв. Хлопчаки своїми невмілими гучними співами допікали сусідів. Звичайно, тоді вони не знали, що бешкетні діти стануть популярними зірками з унікальними голосами.

В акторській ниві на нього також чекав успіх. В 1966 вийшов фільм «Казки російського лісу», в якому Полад отримав роль. У його скарбничці також фільм «На крилах пісні». Але особливий успіх приніс фільм Юлія Гусмана «Не бійся, я з тобою!», що вийшов на екрани 1981 року. Роль Полад отримав абсолютно випадково. Гусман запросив Полада як композитора, але не знаходячи відповідного претендента на роль Теймура, вирішив ризикнути й не помилився. 2013 року знято продовження картини «Не бійся, я з тобою! 1919». Поланд грав уже постарілого Теймура.

Полад Бюльбюль огли був у списку найкрасивіших чоловіків СРСР. Він знав це, тому сміливо дивився на будь-яку зірку. Закохавшись у відому на весь світ українську оперну співачку Белу Руденко, він навіть не замислювався, що молодший за неї на 12 років. Бела відповіла взаємністю, вони одружилися та народили сина Теймура. Проте часті гастролі подружжя та зради чоловіка, які Бела не змогла пробачити, зруйнували стосунки. Полад одружився вдруге з Гюльнарою Шихалієвою. У другому шлюбі народилося двоє дітей. Після розпаду СРСР Полад пішов у політику та став міністром культури. Сьогодні Полад Бюльбюль огли обіймає посаду надзвичайного та повноважного посла Азербайджану у РФ, але продовжує займатися музикою. У 2010 вийшов диск із народними піснями у його виконанні.

Гасанага Турабов 24 квітня 1938 – 23 лютого 2003

Легенда азербайджанського та радянського кінематографа. Йому належить ціла епоха кіно. Він знявся у півсотні драматичних стрічок і кожна його роль була особливою та колоритною. Багато хто його пам’ятає за фільмами: «Ювілей Данте», «Бабек», «Мої сім синів», «Не бійся, я з тобою!», «Час сідлати коней», «Вкрали нареченого», «Я ще повернуся» та ін.

Гасанага Турабов закінчив інститут з акторської спеціальності, знімався у кіно, грав у театрі, у 1987 стає директором, а у 1989 році художнім керівником Азербайджанського національного драматичного театру. З 1991 став президентом Союзу театральних діячів Азербайджану.

У житті Гасанага Турабова сталася трагедія, яку він важко пережив. Його син Дашгин у 1997 році загинув під час виконання обов’язків поліцейського. Біль втрати спричинив тяжкий інфаркт. Виходом могла стати операція із шунтування, але шансів вижити було лише 5%. Турабов наважився і полетів на операцію до Ірану. Через 5 днів він повернувся до Баку, хоча лікарі категорично забороняли вставати, а не те що летіти. На щастя, доля подарувала йому ще чотири роки життя.

Вахтанг Кікабідзе 19 липня 1938, 83 роки

Відомий співак та актор радянського періоду родом із Грузії. Його стародавній рід має дворянське коріння. Батько, який пропав безвісти під час війни, був журналістом, а мати була співачкою. Хлопчик ріс у творчому середовищі, але співом не цікавився. Його пристрасть – малювання. Вахтанг взагалі був не дуже старанним, у школі його двічі залишали на другий рік.

У випускному класі Вахтанг випадково потрапив до друга на репетицію. Гра в ансамблі його настільки зацікавила, що він навчився грати на інструментах, а згодом спробував співати. Вахтанг Кікабідзе двічі вступав до ВНЗ на різні спеціальності, але кидав навчання, бо хотів співати. Він знайшов роботу у філармонії, їздив із гастролями, потім організував ВІА та почав гастролювати сам. Для Вахтанга 80-роки стали піком популярності.

Акторська кар’єра розвивалася паралельно з естрадною. Випадково люди з кінематографа помітили Вахтанга на виступі та запропонували спробувати себе у кіно. Перша роль була у фільмі «Зустріч у горах». Далі головна роль кінокомедії Георгія Данелії «Не горюй!» та легендарних «Міміно», «Фортуна», «Ку! Кін-дза-дза», «Я, слідчий».

Кікабідзе все життя був вірний одній жінці – своїй дружині відомій балерині Ірині Кебадзе. Шлюб вони уклали у 1965 році, у пари народився син, якого назвали на честь дідуся.

Після розвалу СРСР Кікабідзе продовжував виступати та зніматися в кіно, останній альбом вийшов у 2014 році. У період пандемії коронавірусу він все рідше з’являється на сцені та на зйомках. У 2017 році отримав епізодичну роль у серіалі «Свати», а у 2021 – головну у фільмі Женіса Туматаєва «Більше ніж кохання».

Фрунзик Мкртчян 4 липня 1930 – 29 грудня 1993

Відомий радянський актор родом із Вірменії. Батьки були із робітничого класу. Мати – посудомийка, батько – табельник. З дитинства у Фрунзика був потяг до акторства. Після закінчення школи грав у драматичному гуртку, потім рік навчався при Ленінаканському драматичному театрі, а 1947 його прийняли в трупу.

Пізніше він закінчив театральний виш. З перших днів Фрунзик сяяв на сцені театру, а в 1960 зіграв у картині «Хлопці музкоманди». Кар’єра у кінематографі також розвивалася швидко. Фільми «Тридцять три», «Кавказька полонянка», «Айболить-66», «Міміно», «Суєта суєт», «Самотнім надається гуртожиток» стали культовими та всіма улюбленими.

Ще в студентські роки Фрунзик Мкртчян закохався в дівчину й мріяв з нею одружитися, але чимось вона не догодила батькам, і вони зробили все, щоб їх розлучити. З розпачу він одружився з однокурсницею, але шлюб без кохання розпався через рік.

Вдруге Фрунзик одружився з акторкою Донарі Пілосян. До речі, вона зіграла роль дружини Джабраїла у «Кавказькій полонянці». Донара була імпульсивною, запальною жінкою і шалено ревнувала чоловіка. Усі ці стреси призвели до розвитку шизофренії та тривалого лікування у психіатричній лікарні. Фрунзик вдруге розлучився, але від шлюбу залишилося двоє дітей. Дочка померла від раку, а син, як і мати, опинився на лікуванні у психіатричній клініці.

Третій союз був із молодшою ​​за нього на 24 роки Тамарою Оганесян. Пара прожила разом близько шести років, а за 4 роки до смерті артиста вони розлучилися, хоч і казали, що формально через поділ майна. Останніми роками Фрунзик багато пив, хворів, причиною смерті став інфаркт.

Володимир Толоконніков 25 червня 1943 – 15 липня 2017

Популярний артист кіно народився в Алма-Аті. Мати виховувала сина сама. Батьком був солдат, з яким її ненадовго звела доля у шпиталі під час війни. З дитячих років усі помічали артистизм Володі, але в театральний він вступав чотири рази й чотири рази отримував відмову через специфічну зовнішність. Проте Толоконніков не здавався, пішов грати в масовку, а потім вступив до Ярославського театрального училища.

Творчим притулком для Володимира Толоконнікова став театр. В епізодичній ролі Володя з’явився у 1981 році, а відомим став завдяки ролі Шарікова «Собаче серце». Роль принесла актору тріумф, але й назавжди приклеїла погане прізвисько. Інші відомі фільми за його участю: «Хмара-рай», «Перехрестя», «Убивча сила-5», «Солдати». Навіть після розвалу СРСР актор мав нагоду зніматися. У 2006 році Володимир Толоконніков зіграв у комедії Петра Точиліна «Хоттабич». До самої смерті актора запрошували на ролі в кіно.

В особистому житті Толоконнікову пощастило. Він щасливо прожив все життя з дружиною Березовською Надією, яка пішла з життя раніше за нього.

Баадур Цуладзе 5 березня 1935 – 13 травня 2018

Радянський актор, кінорежисер, ведучий народився у столиці Грузії Тбілісі. Батька репресували після війни, мати була лікарем. До війни батько керував ансамблем пісні та танцю, від нього хлопцеві й передався талант. Разом із братом Баадур навчався у школі для обдарованих дітей, але через тавро «діти ворога народу» їм не дали вивчитися.

Ще під час навчання на режисурі у ВДІК Баадур Цуладзе отримав перші ролі у кіно. Далі були знімання в «Мелодії Верійського кварталу», «Житіє Дон Кіхота та Санчо», «Тегеран-43», «Блондинка за рогом». Навіть у важкі 90-ті роки він знімався у кіно. Останній фільм за його участю – «Кавказьке тріо» 2015 рік. Особисте життя в актора не склалося. Він ніколи не був одружений, не мав дітей. Все життя прожив разом із такою самою бездітною сестрою.

Кікалейшвілі Мамука Андрійович 10 серпня 1960 – 03 травня 2000

Радянський актор та режисер Кікалейшвілі Мамука народився у столиці Грузії Тбілісі. Батьки були пов’язані з театром, мати Лейла Дзуграшвілі була народною артисткою Грузії, а батько – директор театру, де вона працювала. Мамука пішов шляхом своїх батьків і закінчив ТГІТІ ім. Шота Руставелі. Кінодебют відбувся у 1982 році з картини «Відколи ми разом», але популярність приніс фільм «Мерзотник» 1988 року випуску. Потім були ролі у фільмах «Житіє Дон Кіхота та Санчо», «Принцеса на бобах», «Що сказав покійник», та останні знімання у «Старих шкапах» Ельдара Рязанова. У 1994 році спробував себе як режисер, знявши картину разом з Л. Узуняном «Падший янгол». Кікалейшвілі Мамуці завжди пропонували ролі, особливо на початку 90-х. Аж до смерті у 2000 році він знімався у кіно. Помер актор від передозування снодійного, як не боролися лікарі за його життя, не вдалося врятувати. Про особисте життя Мамука не говорив. Відомо, що за останні хвилини з ним була його дружина Тетяна.

Донатас Баніоніс 28 квітня 1924 – 4 вересня 2014

Талановитий актор радянського періоду народився у Литві у м. Каунас. Батько воював під час Першої світової війни, за фахом був кравцем. З матір’ю Она Блажайтите він розлучився. Син залишився з ним, а дочку виховувала матір. Батьки тяжіли до мистецтва, любили співати, тож Донатасу теж подобалася акторська майстерність. У дитинстві він відвідував драматичний гурток, мріяв вступити до театрального, але грошей на навчання не було. Але, попри це, він став актором, потрапив у театральну трупу та приміряв безліч ролей.

У кінематографі Донатас Баніоніс дебютував у фільмі «Адам хоче бути людиною» у 1959 році. Гра в кіно давалася складніше, ніж на театральній сцені, але це не завадило йому завоювати кохання глядачів. Одна зі значущих ролей, яка принесла славу, у фільмі «Ніхто не хотів помирати». Далі – головна роль у фільмі «Мертвий сезон» та знімання у картині Андрія Тарковського «Соляріс».

З 1980 року Баніоніс працює в театрі, де розпочинав кар’єру, в Паневежісі на посаді головного режисера. У цей період на акторській ниві було затишшя, і лише в 1992 році він знову зіграв у фільмі «Без доказів». Останній фільм за його участю вийшов у 1999 під назвою «Двір».

Зі своєю дружиною, актрисою, Оне Конкулевичюте Донатос прожив довгі щасливі 60 років. У них народилося двоє дітей. Смерть дружини стала важким ударом і через шість років після неї серце актора зупинилося – лікарі діагностували інфаркт.

Вія Артмане 21 серпня 1929 – 11 жовтня 2008

Народна артистка СРСР народилася у маленькому селищі Латиської РСР. Її справжнє ім’я Аліда, а Вія стало сценічним псевдонімом. Батьки були селянами. Батько загинув ще до народження дочки, тому мати спочатку виховувала доньку сама, але потім повторно вийшла заміж. Вітчим був грубим, грошей не вистачало, і з 10 років дівчинка заробляла собі на життя. Вія Артмане планувала стати юристом, але її пристрасно вабила сцена, і вона вступила до студії при Художньому театрі імені Райніса.

Неперевершений талант та краса гарантували їй головні ролі у багатьох театральних п’єсах. У кіно вона пішла вже відомою актрисою театру. Дебютувала у кінематографі Вія Артмане у фільмах «Після шторму» та «За лебединою зграєю хмар». Проте всесоюзне визнання прийшло з картиною 1963 «Рідна кров». У 60-х глядачі насолоджувалися ролями Вії у фільмах «Пори землемірів», «Гладіатор». У 70-х їй дісталася роль Катерини II у картині «Омелян Пугачов», і потім роль зірки в екранізації роману Сомерсета Моема «Театр». У 80-х вона не знала нестачі в роботі, а в 90-ті знялася лише у двох кінострічках. Остання роль – знову роль Катерини II у фільмі 2003 року «Золоте століття».

Чоловік Вії Артмане був відомий актор Артур Дімітерс. Щоправда, щастя у шлюбі без кохання вона не знала, проте вдячна долі за сина та доньку. Хоча донька не від чоловіка, а від позашлюбних стосунків із Євгеном Матвєєвим. Доживала життя Вія у злиднях на дачі, тому що в результаті реституції у неї забрали квартиру. Таке існування підірвало здоров’я, розвинулося безліч хвороб, вона перенесла інфаркт, кілька інсультів і на 80-му році життя померла.

Сагдуллаєв Рустам Абдуллаєвич 25 липня 1950, 71 рік

Узбецький актор та режисер кіно народився у Ташкенті в сім’ї партійного працівника. Мати займалася господарством та вихованням дітей. З раннього дитинства хлопчика приваблювала сцена, він із задоволенням ходив у драмгурток. Талант Рустама розглянули, коли йому було 13 років й обрали серед 300 претендентів на участь у картині «Канатоходці».

Далі життєвий вибір було вирішено наперед. Він закінчив театральний інститут та продовжував зніматися. Загальним улюбленцем Рустам став після ролі Ромео у фільмі «У бій ідуть лише “старики”». Акторська кар’єра складалася успішно, але більше ролі не приносили приголомшливої ​​популярності. У 90-х Сагдуллаєва Рустама чекав застій та відсутність роботи, оскільки на низькопробні ролі він не погоджувався.

Після тривалої депресії він вирішив створити свою кіностудію. 2001 року вийшла кінострічка «Сліпі», в якій він був співавтором сценарію, режисером, продюсером та актором. Сьогодні актор популярний, знімається у багатьох сучасних фільмах.

Одружився Сагдуллаєв Рустам у 30 років з Мариною Кузіною. У шлюбі щасливий, має двох дітей. Ніжність і любов вони з дружиною пронесли крізь життя.