Битва під Мальплаке – найбільша та кровопролитна битва 18 століття

Найбільша за чисельністю і втратами і найбільш кровопролитна битва 18 століття відбулася під час війни за іспанську спадщину в містечку поруч із селом Мальплаке, у Франції. 11 вересня 1709 року у страшному бою зійшлися близько 207 тисяч людей. Солдати Франції, а також окремі частини іспанців, ірландців і баварців, що боролися за них, билися проти союзу Великобританії, Австрії, Пруссії та Сполучених провінцій.

Все почалося з того, що об’єднані сили, що вторглися до Франції, взяли в облогу одну з фортець неподалік Мальплаке. Французи вирішили спробувати зняти облогу, попрямували до зміцнення і приблизно за 15 кілометрів від нього окопалися в тилу біля армії, що тримала в облозі. Таким чином, сили союзників були змушені реагувати на такі представницькі (порядку 90 тисяч чоловік і 80 знарядь) сили противника і атакувати їх, на якийсь час забувши про фортецю.

Армія союзників хоч і була значно більшою за чисельністю (117 тисяч солдатів і близько 100 знарядь), була набагато слабшою в організаційному плані. Справа в тому, що французи мали єдине командування, і навіть іноземні частини (ті самі іспанці, баварці та ірландці) підпорядковувалися строго одному головнокомандувачу – маршалу де Віллару. А ось в армії союзників жодної єдності не було, а кожна представлена ​​країна переслідувала якісь свої політичні вигоди.

Відсутність централізованого командування в результаті призвела до страшних наслідків для армій Великобританії, Австрії, Пруссії та Сполучених провінцій.

Спочатку план союзників був простий – правий фланг армії мав ударити по лівому французькому флангу. У той самий час союзники хотіли спробувати обійти армію Франції з тилу лісовим масивом, а відволікання уваги англійці мали імітувати малими силами атаки правого флангу французів.

Таким чином, зв’язавши боєм лівий фланг французької армії, а на правому просто «турбуючи» їх і не вступаючи в серйозні зіткнення, союзники припускали обійти своїми основними силами супротивника та атакувати тили маршала де Віллара.

З самого початку все пішло не так, як замислювалося. Відсутність єдиного командування призвела до того, що союзники атакували у різнобій. Принц Оранський, командир армії Сполучених провінцій, у ході бою виділив усі сили голландців в окремий загін, що не підкорявся нікому, крім нього самого. Вранці 11 вересня союзники пішли в атаку на французів, які на той час встигли побудувати гарну оборону, та не одну лінію, а цілих три.

До вечора союзники намагалися пробити оборону французів, але не пройшли навіть першу лінію. Але тут деяким підрозділам нарешті вдалося зайти в тил армії Франції. Маршалу де Віллару довелося терміново знімати частину військ з оборони та задіяти її у захисті тилів. Послаблення позицій призвело до того, що сили союзників ціною величезних втрат все-таки продали оборону французів.

Формально це була перемога союзників, тому що поле бою залишилося за ними. Але сили Франції відступили в повному бойовому порядку і відійшли зовсім недалеко. Втрати сторони, що програла, склали близько 14 тисяч людей, а ось об’єднані армії союзників втратили за найскромнішими підрахунками 30 тисяч. Тобто битва під Мальплаке фактично була для них пірровою перемогою.

Так чи інакше, поразка французів лише ще сильніше погіршила ситуацію у війні і поставила країну ще більш важке становище. Проте союзники перемогою, заслуженою кров’ю тисяч своїх солдатів, не скористалися. Незважаючи на бойові дії, що продовжилися, незабаром всі головнокомандувачі пересварилися між собою. Це призвело до того, що французи уклали мир, причому на умовах, які були найвигіднішими з усіх можливих у тій ситуації.