Подія, що отримали в історії назву «Бостонське чаювання», була одним із багатьох «каталізаторів», які стали початком війни за незалежність США. Воно ясно показало, що населення в тринадцяти колоніях більше не бажає підкорятися наказам з далекої Великої Британії, а хоче жити і керувати своїми територіями самостійно, за своїми власними законами. Але що призвело до «Бостонського чаювання», яке сколихнуло революційно налаштовані сили в колоніях?
Задовго до «Бостонського чаювання”, в 1698 році, Англія наділила Британську Ост-Індійську компанія великими правами, зокрема і правами на монополію у постачанні чаю у так званий «старий світ», тобто у Європу (в Англію). Звичайно, цей чай для жителів Британії коштував дорого, тому що монополісти самі встановлювали свої ціни. Тим не менш, тоді ще Ост-Індійська компанія мала сильних конкурентів. Вони закуповували чай у північноамериканських колоніях, везли до Європи та продавали там.
З інших європейських країн чай доставлявся до Британії, і навіть з такою логістикою коштував дешевше, ніж той чай, який продавала британцям сама Ост-Індійська компанія. Проте в 1721 році уряд Британії новим указом заборонив своїм громадянам купувати чай деінде, крім як у Ост-Індійській компанії в Британії. Подібний стан справ, до речі, дуже скоро призвів до того, що британці почали купувати чай у контрабандистів. Він коштував відносно дешево, тому що не обкладався ні податками, ні митом.
У 1773 році уряд випустив новий закон, який отримав назву «Чайний закон». По ньому Ост-Індійській компанії дозволялося торгувати чаєм не тільки у Великій Британії, а й у колоніальних володіннях країни по всій Північній Америці, причому за ціною, яка сильно поступалася тій, за яку чай продавали в самій Великій Британії. Виходить, що для місцевого населення колоній чай став коштувати буквально «копійки», що ж тоді могло викликати їхнє невдоволення? Справа в тому, що революційні сили, що тяжіють до свободи колоній від Великої Британії, сприйняли цей крок як спробу «задобрити» населення, завдати удару руху за незалежність.
Безпосередньо в інциденті “Бостонське чаювання” взяли участь люди Самюеля Адамса. Ця людина була жителем Бостона, лідером революціонерів із групи «Сини свободи». Спершу він просто зажадав від Ост-Індійської компанії забиратися з американських земель, на що, природно, отримав відмову. Після цього почалися погроми магазинчиків та складів, а іноді навіть будинків представників компанії.
У той самий час, тобто у грудні 1773 року, у Бостон прийшов корабель Ост-Індійської компанії «Дартмут» з вантажем чаю на борту. Поки він ще не розвантажився, «Сини свободи» прийшли до порту і організували мітинги з вимогою негайно знищити весь чай, що привезли. Проте портова адміністрація та капітан корабля стали сперечатися, хоч і вирішили піти на поступки. Вони запропонували революціонерам відпустити судно нерозвантаженим до Британії. «Сини свободи» відмовилися, і буквально одразу ж губернатор Бостона доручив на якийсь час заборонити вихід судів з гавані міста.
16 грудня капітан «Дартмута» знову попросив губернатора відпустити його нерозвантаженим, але знову отримав відмову, і того ж дня на його корабель напали.
На борт «Дартмуту» і кількох інших кораблів з чаєм, що прибули на той час до Бостона, проникли озброєні палицями та іншим підручним інструментом люди, одягнені в індіанські костюми.
Вони взялися звільняти трюми кораблів, вивалюючи чай за борт (всього було знищено близько 45 тонн вантажу) – цей інцидент і отримав назву «Бостонське чаювання». Варто також зазначити, що індіанці до нього не мали зовсім ніякого відношення, а під виглядом індіанських воїнів на кораблі напали активісти того самого угруповання «Сини свободи».
Коментарі можуть залишати тільки зареєстровані користувачі