Коли росіяни та японці зустрілися у Мукдені у лютому 1905 року, обидві країни зрозуміли, що поставлено на карту. Російсько-японська війна, Мукденский бій був важливим для Російської імперії та Японії.
Січень та лютий 1905 року був критичним періодом для обох імперій, які були повністю сконцентровані на битві за Східну Азію, яку не могла витримати жодна з них. Величезна Російська імперія, яку більшість спостерігачів вважали з військової точки зору набагато перевершуючою свого азіатського конкурента, не змогла швидко підкорити Японію. Тепер Росія зіткнулася зі зростаючими внутрішніми заворушеннями у себе вдома, що загрожувало не тільки зривом військових планів, а й, можливо, поваленням монархії.
Тим часом в Японії, яка була набагато менше свого супротивника, з’явився серйозний дефіцит як людей, так й інших ресурсів. І все ж, японці сподівалися домогтися рішучої перемоги, кинувши заради неї решту сил. Це була гонка проти часу для обох імперій – гонка, у якій міг перемогти тільки один з них.
Японія чекала повернення Ноґі
1905 рік почався для Японії з успіхів, але це були не настільки значущі перемоги. Японська армія сподівалася нанести вирішальний удар по Росії. Захоплення Порт-Артура вивільнило цінні війська, які могли бути використані для серйозного наступу у Маньчжурії, де велика японська армія стояла обличчям до росіян уздовж річки Ша Хо на південь від села Мукден. Фельдмаршал Ояма Івао чекав прибуття генерала Ноґі з Порт-Артура, перш ніж почати ретельно продуманий наступ, який, як він сподівався, дозволить остаточно перемогти росіян.
Його російський колега Олексій Куропаткін вирішив перейти до наступу ще до падіння Порт-Артура. Захоплення порту просто змусило його ще швидше реалізувати плани, щоб запобігти прибуття армії Ногі. Але російській армії потрібно було більше часу для підготовки. Куропаткін тільки недавно став головнокомандувачем, й, хоча його солдати захоплювалися їм, йому ще не вдалося завоювати віру своїх офіцерів.
Першим пріоритетом Куропаткіна було запобігання прибуття Ногі. Так, росіяни постійно отримували підкріплення, але його якість не могла зрівнятися з досвідченими ветеранами Ногі з Порт-Артура.
8 січня 7500 російських кавалеристів й кінних розвідників під командуванням Павла Івановича Міщенко вирушили на рейд. Ця операція відразу була приречена на провал. Російські війська натрапили на кілька японських гарнізонів на своєму шляху та припинили битися з ними, розуміючи безглуздість цього заняття. Елемент несподіванки був безповоротно втрачений, але при цьому російська армія недорахувалася 14000 солдатів.
Ноґі ще не з’явився на місці, коли Куропаткін почав великий наступ російських військ 25 січня. Вибір стратегії Куропаткіна був вкрай спірним, вона підтримувалася не всіма. Багато хто хотів спробувати флангову атаку замість банальної лобової атаки. Головним серед інакодумців був Гріппенберг, який кілька тижнів відстоював цю точку зору.
За іронією долі, початкова фаза атаки була доручена саме Гріппенбергу. Недбале пересування його Другої маньчжурської армії протягом цілого місяця дозволило японцям дізнатися про російській стратегії задовго до початку наступу. Сліпуча заметіль та температура мінус 25 градусів сильно погіршили становище російських військ, які планували напад.
У результаті, це фіаско стало відомо як битва при Сандепу. Японцям, вже обізнаним відносно російських стратегій, надали подальшу допомогу. Швидка японська контратака швидко стерла усі завоювання Росії. 28 січня Куропаткін скасував заплановану атаку на позиції японців.
Відразу ж спалахнули запеклі суперечки про те, хто несе відповідальність за 14 000 російських солдатів, загиблих у катастрофі.
«Неможливо мріяти про успіх після приходу Ноґі» – поскаржився Гріппенберг, виправдовуючи свої передчасні дії.
Після битви при Сандепу російська армія відступила на північ, недалеко від Мукдена.
Мукденська битва 1905 року набирала обертів.
Незважаючи на те, що він зайняв оборонну позицію, Куропаткін залишався відданим досягненню перемоги в Маньчжурії шляхом наступальних дій.
Ояма теж планував завершити справи у Маньчжурії настанням. Тиск на нього був колосальним. Незважаючи на численні перемоги, Японія досягла межі своїх військових можливостей. Усі ресурси для наземних операцій були зібрані у Маньчжурії. Вирішальний удар, щоб переможно закінчити війну, був абсолютно необхідний.
Після виснажливого маршу у жахливих зимових умовах, Третя армія Ногі нарешті вийшла на фронт, взявши з собою масивні облогові знаряддя, які показали свою міць у битві за Порт-Артур.
Куропаткін припустився фатальної помилки, недооцінивши сили Кавамури на східному фланзі. Під бравою назвою “П’ята Армія” ховалася лише дивізія й деякі резервісти. Фальшиве прізвисько було блискуче організованим обманом, щоб змусити росіян повірити, що у японців у Мукдені було набагато більше солдатів, ніж у самій Росії.
«Вирішити питання війни»
Усвідомлюючи загальну ситуацію у Японії, Ояма дав вказівку своїм генералам: «Мета битви – вирішити питання про війну. Тому питання не в тому, щоб займати певні точки або захоплювати ділянки території. По суті, противнику слід завдати важкого удару».
Коли він вимовив ці слова, перестрілка на сході вже почалася.
Японська армія налічувала близько 207 000 чоловік, а російська – 276 000. Японці також зіткнулися з недоліками, як в артилерії, так й в кавалерії, маючи 1000 гармат на 1200 російських та тільки 7350 кавалерії проти 16 000 ворогів. Однак у них була величезна перевага в кулеметах – 250 проти 54 у росіян.
Перший етап битви почався 23 лютого.
Ояма абсолютно не знав, чому це так, але його стратегія працювала блискуче. Російські війська мчали через фронт, послаблюючи свою оборону на рівнинах, щоб витрачати свою енергію у горах. Це просто виснажило тисячі російських солдатів. Багато підрозділів пройшли більше 50 миль, щоб просто повернутися назад! Але навіть на це у них не залишилося сил.
На наступний день, атакуючи крізь сліпучу заметіль, армія Ялу знову атакувала. Під прикриттям артилерійського вогню японці проникли до основи пагорбів, де перебували російські окопи. Тільки колючий дріт завадив подальшому просуванню.
Невеликий японський успіх був безпосередньо пов’язаний з активністю в центрі. На підтримку Кавамура Перша японська армія почала бомбардування російських позицій на пагорбах Денікен та Береснев. Колони рухалися, щоб з’єднатися з Кавамура, але жорстка російська опозиція поклала кінець їхнім надіям на створення єдиного фронту.
Росія відступає. Японія просувається вперед
27 лютого Нозу, озброєний 11-дюймовими гарматами, привезеними Ноґі з Порт-Артура, почав нещадну атаку на Путилівскому й Новгородському пагорбах.
Японці оманливо приховували свою піхоту за ширмою кавалерії під час початкової фази атаки. Під командуванням Грекова російська армія зіткнулася з японцями, та вони поняття не мали, що їм протидіє уся міць армії Ноґі. Росіяни відступили, а японці просувалися вперед.
Третя японська армія просувалася практично безперешкодно протягом трьох днів, поки сніжна буря не змусила її сповільнитися 2 березня. На наступний день фланг Ноґі був тимчасово оголений, коли він окупував місто Сіньмінтун, але росіяни були не в змозі контратакувати.
Каульбарс та Білдерлінг, розуміючи своє ненадійне становище, почали панікувати та наказали вивести більшу частину своїх сил до Мукдену.
2 березня Куропаткін зібрав достатньо резервів, щоб організувати контратаку проти Ноґі, у якого був шанс переламати ситуацію.
4 березня Куропаткін наказав Лауніцу контратакувати Оку в рамках підготовки до нових атак на армію Ногі. Куропаткін розраховував на повернення Першої сибірської дивізії під командування Каульбарса. Крім того, протягом попередніх 24 годин наступ Ноґі на північ сильно розширив японську лінію, зробивши її вразливою для рішучої контратаки. До вечора 3-тя японська армія повинна була відправитися на захід від Мукдену. Якщо росіяни хотіли уникнути поразки, прийшов час вжити рішучих заходів.
Каулбарс почав контратаку рано вранці наступного дня. Костянтин Церпицький, який керував першою дивізією, повідомив своїм солдатам, коли вони вирушали: «Діти, Росія завжди перемагає. Ми переможемо й зараз. Безстрашно змітайте цих японських язичників до пекла. Там не буде відступу, вже не повернуться».
На самому початку операцій Каульбарс нез’ясовним чином змінив плани, перекинувши людей з Гренгросса для підтримки Церпицького.
Північна колона, замість того, щоб вразити фланг Ноґі, врізалася прямо у Третю армію Японії. Каульбарс наказав відступати.
Куропаткін, хоча й не бажав виходити з бою, бачив мало можливостей для його продовження. Білдерлінгу було наказано приєднатися до Каулбарсу, в той час як Линевич тримався міцно, відчайдушно намагаючись запобігти злиття Куроки та Кавамури. Все це не принесло результату. Розбита російська армія відступала з Мукдена. Японці, хоча й перемогли, були занадто виснажені, щоб насолоджуватися перемогою.
Натхнені частковим відходом Росії, японці люто відновили свої зусилля по усьому шляху. 6 березня Оку почав масований напад на другу Манчжурську армію.
Куропаткін наказав Ліневичу відступити.
Горілка – пити, земля – валятися. Що погубило російську армію?
До 7-березня Ноґі був близький до того, щоб заблокувати залізницю на північ від Мукдена, яка залишила б російські війська без важливих комунікацій. Однак Куропаткін зміг використовувати додаткові сили, щоб витягнути свій правий фланг уздовж залізничної лінії на північ від Мукдена та успішно блокувати удар Ноґі.
Успіх? Як би не так – згуртованість російської армії почала руйнуватися. Дисципліна погіршилася, так як багато хто з солдатів піддалися пияцтву.
Ояма почав свою останню атаку на російські війська наступного дня по усьому фронту. «Я маю намір продовжувати у тому ж дусі й перетворити відступ противника у втечу», – заявив він.
До полудня 9 квітня Перша японська армія на схід від Мукдена розірвала зв’язок між Першою маньчжурської армією та іншими російськими військами.
Протягом майже двох днів Куропаткін рішуче утримував позиції, але до полудня 9 березня стало ясно, що якщо армія не відступить найближчим часом, вона буде оточена та знищена. О 6:45 вечора він видав наказ про загальне виведення військ у 40 милях на північ від Тілінгу.
Коли Каульбарс підслухав офіцера, який запитував про місцезнаходження 7-го полку, роздратований генерал з перев’язаною ключицею втратив самовладання. «7-й полк? Я не знаю, що сталося з усією моєю армією, а він запитує мене, де мій 7-й полк!»
Велика частина російської армії була врятована, адже японці не встигли вчасно закрити пастку, та були змушені задовольнятися непереконливою перемогою й захопленням Мукдена. У японській армії не вистачило сил, щоб переслідувати відступаючих росіян, та вони дозволили противнику відступити до Тілінгу.
Підсумки війни
Поразка коштувала російській армії 70 000 вбитих, поранених або зниклих безвісти солдатів. Ще 20 000 бійців були узяті до полону. Японська сторона також зазнала солідних втрат – близько 16 000 вбитих та 60 000 поранених.
Парадокс полягав у тому, що свої втрати Російська імперія могла компенсувати, а ось менші втрати японців стали початком катастрофи.
Зі швидким скороченням кількості людей та матеріалів такі перемоги, як Мукден, більш були схожі на поразки. Не зумівши нанести вирішального удару, японські військові стояли на краю прірви. Багато хто розумів – для перемоги за межами Маньчжурії їм буде потрібно диво.
Японія отримала відразу 2 дива.
У міру того, як вирували бої у Маньчжурії, революція потрясла Санкт-Петербург, завдавши критичної шкоди російським військовим зусиллям та погрожуючи монархії Романових. Чотири місяці потому японський флот зробив у морі те, що армія не змогла на суші, повністю знищивши російський флот у Цусімській протоці.
В одну мить перевага Росії у Маньчжурії вже не мала ніякого значення. Збентежений цар узяв на себе зобов’язання укласти мир – яким би принизливим він не був. Так була закінчена російсько-японська війна.
Ми з вами розглянули Мукденський бій коротко, але якщо ви хочете отримати ще більше знань по цій темі, просто подивіться наступне відео:
А що ви думаєте про Мукденський бій? Пишіть свою думку у коментарях.
Коментарі можуть залишати тільки зареєстровані користувачі