Що думають про нас коти?

Хто зрозумів кішку, може вважати, що осягнув усі таємниці Всесвіту. Це звісно, лише жарт, але людям насправді дуже складно розібратися, що відбувається в голові цього прекрасного, але абсолютно непередбачуваного створіння.

«Хіба зрозумієш, що на думці у кішки? Простіше по зморшках на шкаралупі здогадатися, про що думає волоський горіх», – написав Стівен Кінг. З цим важко не погодитись, бо коти дійсно неймовірно загадкові та норовисті. Ми в Joy-pup вирішили спробувати розгадати складну котячу натуру.

Хто ми для своїх котів?

Ми вважаємо вусатих-хвостатих за членів сім’ї, але на жаль, вони не розділяють наші родинні почуття. Лагідна «мамуся» для кота – лише велетенська, проте не ворожа кішка, з якою доводиться ділити територію.

Як би ми не пестили своїх улюбленців, вони досі залишаються не зовсім прирученими. Антрозоолог Джон Бредшоу, автор програми «Таємне життя кішок» на телеканалі BBC Two, стверджує, що кішки (навіть дуже породисті!) набагато ближчі до своїх диких предків, ніж собаки і не настільки прив’язані до людини.

Їхня підкреслена незалежність пояснюється доволі просто: людина ніколи особливо не прагнула порозумітися з кішкою. Усе, що від неї вимагалося – захищати оселю від щурів та мишей, і за це їй дозволяли полежати біля вогню. Людям навіть не спадало на думку спеціально годувати котів – навіщо, адже вони самі добувають собі харчі!

Отже, у тому що вони не відчувають до нас щирої прихильності, немає нічого дивного. Попри те, що коти живуть поруч із нами з давніх-давен, вони, як і раніше, гуляють самі по собі.

А тому тоді вони приносять нам здобич?

Так, справді, багато кішок тягнуть у дім задушених мишок та пташок, і (жах який!) часом кладуть їх господарям у постіль. Однак не обманюйтеся: вони роблять це зовсім не тому, аби нас почастувати. Не забувайте, вони хижаки! Кішка приносить здобич у безпечне місце, аби доїсти її потім. Мабуть, здогадується, що ми такого не їмо.

Знову ж таки, відомі випадки, коли цілком домашні коти ховали у потаємних куточках м’ясо, поцуплене з кухні. Повірте, вони геть не збиралися ним ділитися!

Чи правда, що вони відчувають наш настрій?

Так, це правда. Кішки неймовірно чутливі до негативної енергії. Їм самим дуже незатишно і тривожно поруч із пригніченим чи хворим господарем. Деколи вони справді поводяться як люди, але свідомо допомагати не вміють. Як би ми не хотіли олюднювати пухнастих (або не дуже) улюбленців, вони не здатні переживати такі складні емоції як жалість і співчуття.

Вони не знають, що таке ревнощі та образа. І хоча нам здається, що вони показують ці почуття, – наприклад, коли у домі з’являється ще одна кішка, –– це боротьба за ресурс, інстинкт змушує їх відстоювати територію та увагу господаря. У котів справді відсутні сором і докори сумління.

Проте, безумовно, прості емоції (страх, зацікавленість, гнів, радість, неспокій, втіха, подив) у них є. Більш того, кішки дійсно сумують і навіть поринають у депресію, якщо не можуть сховатися від чогось поганого, або перестають отримувати звиклі приємні стимули.

Але вони бодай розуміють, як їх звати?

Аякже! Дослідники Токійського університету виявили, що коти реагують на своє ім’я активніше, ніж на інші звуки людського голосу: рухають вушками чи хвостами, повертають голову, часом навіть «відповідають» нявканням. Однак є важливий нюанс: це відбувається лише за умови, що котяче ім’я вимовляє господар. Точніше, «той-хто-дає-їжу».

Скоріш за все, ця звукова вібрація пов’язана для них із очікуванням задоволення. Якщо у вас кілька кішок, ви напевне помічали: варто покликати одну, як прибігають усі. Або жодної. Тому що вони не хочуть. Насправді кішки запам’ятовують команди не гірше від собак, просто їм не вигідно показувати власникам, що вони чогось навчилися.

Так що ж, вони нас зовсім не люблять?

Як сказати. Вони «топчуть» нас лапками не тому, що хочуть зробити масаж, а тому, що у них зберігся рефлекс, який називається «молочний крок». Кошенята засвоюють його від самого народження, стимулюючи виробіток молока у матері. Вони вмощуються у нас на колінах чи на животі, тому що ми теплі і м’які.

Коли кішка треться об наші ноги, чи «буцається» головою, запрошуючи почухати за вушком – це найвища ознака прихильності. Ура, ми заслужили! Але знайте: кішка вас «позначила», тобто залишила на ваших речах невловимий запах, який для неї означає: «це дружня істота, я їй довіряю». До речі, так само вони поводяться одне з одним.

Не чекайте від котів такої ж безумовної любові та відданості, як від собак. Звичайно, бувають винятки, але дуже поодинокі. Ми для них – не центр Всесвіту. Вони можуть думати про що завгодно – про пташок за вікном, про нову коробку, про тоненьку павутинку під стелею, і не звертати уваги на метушливих людей.

Наступного разу, коли назвете улюбленого котика синочком, чи почнете сварити його за пустощі, згадайте, що ми для них лише рівноправні сусіди, які з невідомих причин пересуваються на двох лапах.

Але не журіться – вони дійсно радіють, коли ми повертаємося додому і люблять нас загалом і в цілому. Тільки по-своєму, продовжуючи жити своїм особливим котячим життям.