Вчені зрозуміли, як сформувався Юпітер

Вчені провели нове дослідження та ще більше вивчили Юпітер. Так, як повідомляє SciTechDaily, дослідники з Лейденської обсерваторії в Нідерландах з’ясували, що газова оболонка цієї гігантської планети має неоднорідний склад, а її металевість дозволяє зрозуміти таємницю походження Юпітера.

Як відомо, Юпітер – найбільша за розмірами та масою планета в Сонячній системі. Маса газового гіганта більш ніж у 317 разів перевищує масу Землі. Він є п’ятою планетою від Сонця.

Астрофізики використовують для Юпітера термін “металлічність”. Він позначає концентрацію елементів, які важчі за гелій і водень, у різних космічних об’єктах. Ці елементи насправді не є металами, але вчені все ж таки їх так називають.

Вивченням Юпітера займається космічний апарат “Юнона”, який постійно надсилає нові дані. Це дозволяє вченим робити власні відкриття. На деяких із фото видно урагани та хмари у зовнішній частині газової оболонки планети. Такі спостереження дозволяють заглянути всередину оболонки газового гіганта і зрозуміти, що там відбувається.

Використовуючи отримані дані, дослідники під керівництвом Яміли Мігель з Лейденської обсерваторії дійшли висновку, що склад внутрішніх верств газової оболонки Юпітера відрізняється від зовнішньої. Так, в ній елементи не так перемішані добре, як вважалося раніше, вона також не така однорідна. Вченим вдалося зрозуміти, що в оболонці планети ближче до центру міститься більше металів, ніж у зовнішній частині. Їхня концентрація становить від 11 до 30 мас Землі. Це становить 3-9% від загальної маси Юпітера.

На думку вчених, висока металевість планети може говорити про те, що у її формуванні велику роль зіграли планетезималі. Це космічні об’єкти, що вважаються попередниками протопланет.

Яміла Мігель зазначила, що у такого газового гіганта, як Юпітер, метали можуть з’явитися під час його народження лише завдяки притяганню або маленького каміння, або великого пленетезималю. Також, за словами вченої, нове дослідження показує, що на Юпітері не відбувається повного змішання об’єктів у різних частинах оболонки, як вважалося раніше.