День мертвих – це весело! Мексиканські традиції, які шокують європейців

Мабуть, у жодній країні не спілкуються з померлими друзями та рідними настільки темпараментно, як у Мексиці. Всюди музика, танці, карнавальні дійства та нестримні веселощі: так відзначається головне національне свято Dia de los Muertos.

На відміну від Геловіна з його своєрідним похмурим гумором та страшилками, у День мертвих ніхто нікого не лякає і не намагається відігнати нечисту силу. Мексиканці виспівують пісень, пригощаються, регочуться і анітрохи не бояться Смерті – скоріше, піднесуть їй скляночку текіли і потеревенять про те, про се. Нам в Joy-pup.сom дуже сподобався такий підхід!

Коли з’явилося свято

Традиція виникла приблизно за 30 віків до того, як до Америки дістався Колумб, а слідом за ним – іспанські конкістадори. Ацтеки та майя вірили, що покійні родичі зв’язують їх з потойбічним світом, тому ховали їх практично під порогом, приходили до них за порадою та приносили дарунки. На честь богині смерті Міктлансіуатль, яку зображали з черепом замість обличчя, влаштовувались пишні святкування на цілий місяць, з обов’язковими жертвоприношеннями.

Іспанці теж вшановували пам’ять спочилих предків, але дикий на їхній погляд звичай потребував радикальних змін. Вони заборонили криваві обряди, скоротили урочистості до двох днів і пересунули їх з серпня на початок листопада, аби співпадали з католицьким Днем всіх святих.

Правду кажучи, до початку минулого сторіччя День мертвих не відзначався з таким розмахом. В 1920-х роках, після революції, влада вирішила відродити давню національну традицію і оголосити дні 1 и 2 листопада офіційним державним святом.

Повір’я та ритуали

Згідно місцевого повір’я, раз на рік померлі повертається у світ живих. Їх пестливо називають «muertitos» і намагаються зустріти якнайкраще: усією сім’єю прямують на цвинтарі, прикрашають могили квітами та повітряними кульками, приносять частування, моляться і співають. 1 листопада, у День ангеляток (Dia de los angelitos), поминають дітей. Вважається, що путь з того світу займає 4 дні: малеча біжить швидше від дорослих, тому добирається раніше, а 2 листопада доходять усі решта.

У кожному домі облаштовують вівтар з запаленими свічками, пахучими курильницями та фотографіями покійних, розставляютстрави, напої і предмети, які ті любили за життя. Конче має бути вода, бо ж після довгої подорожі хочеться пити, і сіль – для зміцнення кісток, аби стало сили повернутися за рік. Померлим дітям підносять іграшкову собачку Іцкуїнтлі (вона допомагає перейти міфічну ріку Чіконаухуапан).

Вівтарі оздоблюють прапорцями з кольорового паперу та живими квітами. Особливо шануються жовтогарячі чорнобривці – квітка мертвих (flor de muertos), за пахощами якої вони знаходять дорогу додому. Такі ж ефектні споруди встановлюються на цвинтарях, міських площах, у торгових центрах, готелях, аеропортах, школах – словом, усюди.

Чим пригощають

Господині заздалегідь готують солодкі хлібці pan de muerto (хліб мертвих), тамале (щось на зразок млинців: тісто з кукурудзяного борошна, начинка м’ясна, сирна, овочева або фруктова), атолле (гарячий напій з молока, кукурудзяного борошна та ванілі), моле (шоколадний соус з пекучим перцем і спеціями).

Душам маленьких дітей не можна пропонувати гострі страви та спиртне – все як у житті. А для дорослих можуть поставити пиво, вино и текілу. Адже головне, аби любий покійник добре провів час.

Неодмінно готуються ритуальні солодощі: печені фігурки скелетів і цукрові черепи. Ними прийнято частувати зустрічних дітлахів – очевидно, звичай перебраний у сусідів-американців, недарма він називається tricky-tricky (варіант англійського treat-or-trick).

Головні символи

Основний атрибут свята веселих мерців, звичайно ж, череп (calavera). Всюди продаються шоколадні цукерки і карамельки у вигляді черепушок, на вітринах викладають стилізовані цомпантлі – ацтекські тріумфальні стінки, які колись будувалися із черепів переможених ворогів.

Яскраві усміхнені черепи вручають одне одному як сувеніри, під них розмальовують обличчя, вони красуються на одязі, у вікнах, на стінах та тротуарах. Дуже популярні скелетики і труни – іграшкові і навіть справжні. Особливим шиком вважається подарувати приятелеві труну, підписану його іменем.

Ключовий персонаж урочистостей – Калавера Катріна, гарнюня у пишному вбранні з черепом замість обличчя. Деякі (у тому числі самі мексиканці) думають, що вона символізує індіанську богиню Міктлансіуатль, але її історія значно цікавіша.

В 1913 році мексиканський карикатурист Хосе Гуадалупе Посада створив літографію La Calavera Garbancera (элегантний скелет), яка висміювала пихатих панночок, що соромилися свого індіанського походження. Однак образ не мав жодного зв’язку із Днем мертвих.

Він набув популярності тільки у 1948 році, завдяки Дієго Ривері. Художник, натхненний карикатурою Посади, зобразив пані-скелет на своїй знаменитій фресці «Сон про недільний вечір в парку Аламеда».

Він-таки дав їй ім’я La Catrina (в перекладі з тодішнього сленгу – розчепурена багачка). З тих пір Калавера Катріна стала головною героїнею національного свята.

Карнавали, паради, костюмована хода

Відвідування цвинтаря та домашні посиденьки – це лише початок. Під вечір народ заповнює вулиці і приєднується до бучного гуляння: гримлять оркестри, крокують ряджені, усі танцюють та горлають веселі пісні.

Учасники одягаються в ошатні костюми і гримуються під воскреслих мерців та інших життєрадісних монстрів. Майже всі жінки і дівчата перевтілюються у Катрін – одна від другої краща.

Святкує уся Мексика, але у кожному регіоні є свої «родзинки». Наприклад, штат Кампече, що на заході півострова Юкатан, славиться милесеньким ритуалом омовіння праху. Місцеві наслідують древньому звичаю майя: через три-чотири роки після похорону відкопують покійників, в буквальному сенсі перемивають їхні кісточки, загортають у гарний вишиваний рушник, складають у скриньку і відносять у спеціальне сховище. Дуже зворушливо і ніхто не втрачає свідомість.

На півдні країни, у місті Оахака, влаштовують фестиваль Las Calendas – на вулиці виносять велетенських маріонеток, а дівчата в національних костюмах танцюють з квітковими кошиками.

Найгарячіший номер святкової програми в центральному штаті Мічоакан – Танець маленьких дідусів (La Danza de los Viejitos). Підлітки, переодягнені немічними стариганами, ледве тягнуть ноги, і раптом починають хвацько витанцьовувати.

Найпомпезніший карнавал відбувається в Мехіко. Що цікаво, такий формат з’явився порівняно недавно, після чергової серії бондіани «007: Спектр». Автори фільму просто вигадали колоритне видовище, проте столичні мешканці підхопили ідею і запровадили щорічний парад.

Попри вручання іспанських завойовників поминальні дні так і не набули скорботного забарвлення окраску. Для сучасних мексиканців та інших народів Центральної Америки Dia de los Muertos лишається радісною подією, коли є нагода зустрітися з душами улюблених близьких, поділитися останніми новинами, потішити їх чимось смачненьким і забавитися на повну. Адже за великим рахунком, смерть – це лише зворотній бік життя.

День мертвих в анімації

Студія Pixar створила надзвичайно зворушливий мультфільм “Таємниця Коко” за мотивами цього свята. До речі, він увійшов в топ кращих мультфільмів 21 століття. Потойбічний світ тут показаний в різнокольорових барвах і зі смішними персонажами. Завжди вір у себе і йди за мрією – так вважає маленький герой Мігель. Мультфільм посилає ще один важливий меседж: пам’ять і повагу до своїх родичів, як живим, так і покійним…