Аби знищити усе живе, не потрібна ядерна війна. Промислові підприємства та пересічні мешканці поступово перетворюють планету на велетенський сміттєвий полігон – масштаби техногенного та антропогенного забруднення шокують.
Редакція Joy-pup.com склала добірку тривожних фактів, що дозволяють усвідомити, у якій небезпеці перебуває наша екологія. І це лише мала частина проблеми.
1. Місто Ліньфень, Китай
Важко повірити, що колись це містечко потопало у квітучих садах. З фотографією усе гаразд: все кругом затягнуте сіро-коричневим смогом. Справа не в апокаліпсисі місцевого значення, причина банальна. Лінфень оточений горами, де розташовані тисячі кам’яновугільних шахт: повітря насичене відходами від переробки породи.
Тут не сушать білизну на балконах: вона чорніє. Громадяни не виходять н вулицю без маски. Свою частку у токсичну атмосферу додають вихлопні гази автомобілів. Кажуть, аби відчути, що означає один день у Ліньфеню, треба скурити три пачки цигарок.
Що робить влада? Практично нічого. Ліньфень належить до провінції Шансьсі, яка забезпечує енергією багатомільйонну китайську націю. Безліч шахт працюють нелегально, без усяких нормативів та отруюють повітря, землю, воду і людей.
2. Район Хазарибагх, Бангладеш
В околицях Дакки, столиці Бангладеш, розташований район Хазарібагх, один із найбільших у світі центрів вичинки шкіри, де зосереджені 270 фабрик. Всі вони скидають відходи на одному величезному звалищі. Щодня в навколишнє середовище потрапляють більш як 22 000 м3 отруйних хімічних речовин, у тому числі – шестивалентний хром, що спричиняє онкологічні захворювання.
Населення району століттями займається шкіряним виробництвом і технології майже не міняються. Понині використовуються застарілі методи гарбування та фарбування небезпечними хімікатами. Відбраковані шкіри та обрізки спалюються, токсичні продукти горіння потрапляють у повітря.
Окрім раку, місцеві мешканці страждають через хвороби дихальних шляхів, шкірною висипкою, порушеннями травлення. Їх часто мучить задуха і нудота. Отруєно ґрунт, рослини і тварини. Проте підприємцям байдуже до екологічного стану. Та й зрештою, товар все одно купують.
3. Район Агбогблоші, Гана
Аккра, столиця західноафриканської республіки Гани, – цілком цивілізований мегаполіс, активно залучений до глобальної економіки. Настільки активно, що його передмістя Агбогблоші перетворилося на міжнародний приймальний пункт електронного брухту.
Найбільше на планеті кладовище електроніки діє з кінця 1990: щороку сюди привозять близько 200 000 тон поламаної техніки: комп’ютери, телевізори, музична апаратура, побутові прилади. Для місцевих жителів це цінність, вони видобувають тут кольорові метали та придатні деталі, а за день можна заробити у середньому 10 ганських седі (десь 3,5 долари). Основна робоча сила – підлітки від 10 до 18 років.
Аби витягти мідь та алюміній, спалюють вінілову оболонку дротів. Тому на звалищі від світанку до заходу палають багаття та клубочиться густий чорний дим, наче у пеклі. Під час горіння виділяються випари свинцю, ртуті, миш’яку, які осідають у легенях: люди постійно відчувають нудоту і головний біль, потерпають від безсоння. Більшість не доживає навіть до 30.
Для величезної частини чоловічого населення це єдиний спосіб заробітку: здобич збувають тут таки, на місцевому ринку. Попри жахливі умови, виживати в Агбогблоші простіше, ніж у решті районів Гани.
4. Димова гора, Маніла, Філіппіни
Практично у самому центрі філіппінської столиці височіє сміттєва гора заввишки у 100 метрів. Вона безперервно димить: спресоване сміття періодично займається, крім того, мешканці заробляють на життя випалюванням деревного вугілля зі старих дошок.
Так-так, тут живуть люди. У неймовірній, кричущій бідності. Будують хижки зі сміття, порпаються у смітті з надією розшукати щось корисне, їдять сміття. У купах мотлоху відкопують меблі, кухонне начиння, дитячі іграшки. Особливо цінне перепродують: за день можна надбати до 100 песо (трохи більше двох доларів).
Втім, офіційно звалище вважається недіючим: влада закрила його ще у 1995 році, під тиском світової спільноти. Зате відкрився новий сміттєвий полігон, «Земля обітована», куди також стихійно скидаються відходи. Наразі це 30-метровий пагорб, з очевидною тенденцією до росту. На його схилах також оселяються люди.
5. Ріка Ганг (Індія)
Одна з найбільш повноводних рік у світі давно отруєна техногенними та побутовими відходами. За приблизними підрахунками, люди і підприємства щодня (!) зливають у священні води понад 3 000 млн. літрів пекельної суміші з отрутохімікатів та нечистот.
Поблизу гхатів (споруд для релігійних обрядів) «небесна» ріка перетворилася на смердючу коричневу багнюку з промислових стоків, сміття і фекалій. Як не диво, це не заважає сотням мільйонів прочан здійснювати омовіння. Сюди ж скидають прах кремованих покійників і мертві тіла: у бідняків немає грошей на кремацію, а незаміжніх дівчат, дітей та вагітних жінок спалювати не можна.
У відповідь «вдячний» Ганг обдаровує жителів найближчих густонаселених пунктів важкими інфекціями: черевний тиф, дизентерія, холера, гепатит.
Уряд Індії невпинно, але марно бореться з забрудненням ріки. Так, Ganga Action Plan – амбітна державна програма з порятунку Гангу – провалилася з гуркотом: побудовані очисні станції не впоралися із зростаючими обсягами відходів. Роботи тривають, проте результатів майже не видно – проблема надто занедбана.
6. Ріка Матанса-Ріачуело (Аргентина)
Ще одна неймовірно брудна ріка тече просто посеред Буенос-Айресу, столиці Аргентини. Більша її частина називається Матанса, а біля місця впадіння в Атлантичний океан – Ріачуело. Річкові води та ґрунт на узбережжі отруєні кислотами та важкими металами: вміст цинку, міді, хрому, нікелю, кобальту, свинцю, миш’яку стократно перевищує усі можливі норми.
Усе це промислові викиди: в басейні Матанса-Ріачуело розташовано понад 4 000 підприємств. Крім того, уздовж берегів повно сміттєзвалищ: вузьке річище настільки запаскуджене побутовим непотребом та стоками з нетрів, що мерзенним запахом від ріки тягне на відстані кілометра, а її вода набула брунатного кольору.
Виробнича діяльність нищить здоров’я мешканців: багато хто страждає через респіраторні та шлунково-кишкові захворювання, відзначено високий рівень раку. Санітарні служби вимагають негайно відселити людей у безпечні місця, екологи розробили п’ятирічний план очищення води та узбережжя. Але насправді це потребує щонайменше 30 років.
7. Чорнобиль, Україна
Аварію на Чорнобильскій АЕС називають найстрашнішою техногенною катастрофою в історії людства. Після вибуху ядерного реактора радіоактивне забруднення охопило величезні території України, прилеглі райони Росії та Білорусі, і частину Західної Європи.
За кількістю активних радіонуклідів, викинутих у атмосферу, Чорнобильська трагедія у 100 разів перевищила руйнівний ефект обох бомб, скинутих на Хіросіму і Нагасакі. За даними ВОЗ, від променевої хвороби загинули 4 000 людей, а в наступні роки було зареєстровано десятки тисяч випадків лейкемії, раку щитовидної залози та патологій новонароджених. І це ще не кінець.
У радіусі 30 кілометрів навколо Чорнобиля досі існує зона відчуження. Тут ніхто не живе, за винятком робітників станції, працівників спецохорони і нечисленних самопоселенців. Періодично сюди пробираються прихильники екстремального туризму, так звані сталкери.
Проте за останні роки вчені зафіксували неймовірний приріст поголів’я лісових тварин, серед яких десятки рідкісних видів. Це вкотре доводить, що природа оживає лише там, де немає людини.
8. Озеро Карачай, Челябінська область, Росія
Уральське озеро Карачай – найстрашніша водойма на Землі. З 1951 по 1985 рік у нього зливали відпрацьоване ядерне паливо та інші рідкі радіоактивні відходи. За тридцять з невеликим років концентрація довготривалих радіонуклідів в озерній воді досягла 150 кюрі (це шість Чорнобилів). За словами вчених, на незахищену людину, що ризикне прогулятися круг озера протягом годину, чекає неминуча смерть.
У колишньому СРСР не надто переймалися екологією, але коли озеро обміліло, відкрилися чималі донні ділянки. Вітер розніс смертельні частки, і велика площина виявилася зараженою. Лише після цього було вжито термінових заходів і у 1986 році озеро вирішили повністю засипати.
Роботи з консервації колись засекреченого об’єкту завершилися лише наприкінці 2015 року. Карачаю більше нема: його засипали скельним ґрунтом, закрили бетонними блоками и додатково запечатали кількома шарами гідроізоляції. Проводилася рекультивація ґрунтів, очищення прилеглих водойм, проте стан підземних вод залишається сумнівним. Потенційна загроза існує, як і раніше.
9. Велика Тихоокеанська сміттєва пляма
У найбільшому океані планети, між Азією та Північною Америкою, є велетенський плаваючий острів із пластикового мотлоху. За різними оцінками, його площина складає від 700 000 км² (приблизно дві Німеччини) до 15 000 000 км² (більше за усю Європу).
Новий «материк» відкрили у 1998 році і назвали Великою Тихоокеанською сміттєвою плямою (Great Pacific Garbage Patch). Сміттєві поклади утворювалися протягом багатьох років: відходи людської життєдіяльності приносили течії північної частини Тихого океану.
Людська необачність перетворилася на трагедію для морських жителів. Гинуть птахи і кити, що вважають їжею шматочки пластику, гинуть риби, морські котики, дельфіни та черепахи, що плутаються в уривках капронових сіток та поліетилену.
Екологи намагаються подолати проблему різними способами. Наприклад, нещодавно організували вірусну інформаційну кампанію за створення незалежної держави Trash Isles, с прапором, гімном та іншими регаліями. Але наразі Сміттєві Острови нікому не належать. І дедалі збільшуються.
10. Острів Хендерсон (заморська територія Великобританії)
У Тихому океані є ще один острів, вкритий суцільним шаром сміття. Він зовсім невеличкий – усього 37,5 км2, ледь помітна крапка на карті. Що анітрохи не тішить: кількість пластикових відходів тут просто страхітлива.е.
Колись білосніжний кораловий пісок засіяний целофановими мішками, пустими пляшками і стаканчиками, відірваними буйками та уривками рибальських сіток. Серед мотлоху якось животіють птахи, раки-відлюдники і зелені морські черепахи – вид, що щезає.
Непотріб валяється на кожному кроці: біля краю води, серед дерев та скель і навіть під піском. Точна кількість не піддається вимірюванню: екологи озвучують приблизну цифру – 17 000 тонн.
Острів Хендерсон безлюдний і закритий для відвідування. На ньому бувають лише невтомні дослідники, які щотижня прибирають територію. Але це марна праця: щодня океанські хвилі виносять на берег нові купи сміття. І це триватиме допоки люди не припинять викидати у воду використаний пластик.
Доки не пізно, замислимося, що ми робимо з планетою? Брудні ріки моря, брудні острови і міста, брудні країни и континенти. Відносно чистою залишилася тільки Антарктида. Тому що там майже нема людей а міжнародний договір забороняє будь-яку нищівну діяльність.
Коментарі можуть залишати тільки зареєстровані користувачі