Понад 10 років тому західні ЗМІ бурхливо захоплювалися порожніми висотками, безмовними вулицями та парками, широкими бульварами, на яких немає ні машин, ні людей. Ніким не населені міста-примари – це амбітні урбанізаційні проєкти китайської держави.
Скільки таких міст достеменно невідомо, китайці ретельно приховують цю інформацію. Але, за деякими даними, у всіх цих незаселених містах пустує десь 65–70 млн. квартир. У масштабах населення Китаю цифра не є глобальною, проте такої кількості квартир достатньо, щоб переселити всіх жителів Франції.
Перші міста-примари почали зводити приблизно у двохтисячні роки. Саме тоді почався бум, пов’язаний із нестачею житла. Уряд Китаю та багаті забудовники вирішили проявити далекоглядність та вкластися у будівництво нових міст. Процеси урбанізації набирали колосальні обороти, тому вирішили діяти випереджувальними темпами, розуміючи, що рано чи пізно більшість населення Китаю перебереться у міста.
Наприклад, 1978 року лише 18% населення проживало у містах, а 2020 року цей показник досяг 64%. Нині у країні налічується десь 10 мегаполісів із населенням понад 10 мільйонів людей у кожному. Таким чином можна стверджувати, що 1/10 населення світу проживає в китайських містах.
Тепер більш детально про новенькі міста-примари. Правильніше називати їх не містами, а новозбудованими мегарайонами вже наявних мегаполісів. Справедливо буде сказати, що не такі вони й примари. У деяких містах останні 5–7 років спостерігається приплив населення. Погодьтеся, дивно називати місто примарою, якщо у ньому проживає 100 тис. населення. Проте виглядає воно справді порожньо, бо розраховано, наприклад, на півмільйона.
Те, що китайська влада в чомусь прорахувалася щодо темпів урбанізації, те, що колосальні кошти вкладені, а вони не повернуться так швидко, як би хотілося, – незаперечно і зрозуміло. Незрозуміло одне – навіщо китайці копіювали інші міста, створювали їхні клони? На території Китаю знаходяться примарні Лондон, Мангеттен та Париж.
Тяньдучен – це Париж у Китаї. Розташований приблизно за дві години їзди на захід від Шанхаю. Містечко нагадує мініатюрний Париж. Там побудована Ейфелева вежа заввишки 91 м, можна побачити сірі фасади будинків, бруковані вулиці та фонтани – все як у стилі епохи Відродження. Місто розраховане на 100 000 осіб.
Побудований Тяньдучен у 2007 році. Через 6 років у ньому проживало лише близько 2000 осіб. Саме тоді його можна було називати містом-примарою. Сьогодні поступово люди купують там нерухомість. Населення зросло до 30 тис.
У місті Ордосі збудували район Кангбаші, який може вмістити 300 000 мешканців. Але за багато років у ньому оселилося лише 2000 людей. Місто досі лякає похмурою пусткою. Щоб Кангбаші ожив, уряд вирішив схитрувати та перемістив туди деякі провідні школи та університети країни. Сьогодні район потроху оживає!
У Китаї також є маленька покинута Швейцарія – місто Тунхуй. Архітектурний дизайн міста змалювали з вулиць та будинків європейської Італії та Швейцарії. Тунхуй – це не зовсім «місто», швидше це вулиця в європейському стилі, розташована в районі Пекіна. На ній розміщені різноманітні ресторани у європейському стилі, бари, вежі та інші споруди. Проте більшість будівель залишаються занедбаними.
Темза-Таун – це Лондон за 40 км від Шанхаю. На вулицях цього міста можна побачити червоні телефонні будки, властиві Лондону, будинки в англійському стилі, пам’ятник Гаррі Поттеру. Там також є паб у стилі Тюдорів та магазин риби з чипсами, а також безліч інших комерційних та житлових об’єктів, більшість з яких зараз пустують. На будівництво Старої Англії у Китаї витрачено близько 330 мільйонів доларів у 2006 році.
Деякі колишні міста-примари, такі як Шанхайський район Пудун, сьогодні мають шалений успіх. Тому ризик, що нові міста так і не заселяться, звичайно, існує, але всі розуміють, що це малоймовірно. Швидше, це питання часу. Створення міста з нуля – завжди робота на перспективу. Щоб місто ожило, потрібні люди. А щоб прийшли люди, потрібні школи, дитячі садки, лікарні, заводи.
Проблема у містах-примарах у тому, що уряд розраховує на те, що коли оселяться люди, вони створять інфраструктуру, а люди не хочуть купувати житло там, де немає шкіл та лікарень.
Навколо китайських міст-примар ходить багато чуток. Вищевикладене економічне пояснення не розкриває повністю ситуацію. Якщо будувати невигідно, чому рік у рік Китай продовжує вкладати мільйони в утопічні проекти? Щось тут не так.
Чому будуються міста клони? Китай так звик робити підробки, що й тут не втримався? Чому масштаби будівництва ретельно приховуються. І ще одне питання без відповіді: куди зникають будматеріали? На планеті спостерігається їхній тотальний дефіцит. Припускають, що їх купує Китай для невідомих глобальних стратегічних цілей, які нам поки що не зрозуміти. Китай веде якусь таємну гру на перспективу.
Коментарі можуть залишати тільки зареєстровані користувачі